Цього разу ми обпірнали фактично всі найцікавіші місця, до яких можна дістатись яхтою або автобусом з Шарма протягом максимум двох годин: Shark & Iolanda reefs, Dunraven, Thistlegorm, рифи біля острову Tiran, каньйони в Дахабі та легендарну Blue Hole. Про подробиці дайвів я напишу окремо. Тепер до отримання технодайверських ліцензій літати в Шарм Ель Шейх нам сенсу нема: до деяких приміщень всередині Thistlegorm'а та до дна Blue Hole (перша полиця - ~114 м, друга - ~240 м) можна дістатись тільки маючи кілька балонів зі спеціальними дихальними сумішами. Я дуже шкодую, що вирішив не летіти в Шарм цього літа: гіди клубу казали нам, що такої кількості різної підводної сволоти, яке можна було спостерігати цього серпня, вони не пам'ятають взагалі. На локальних дайвах (це коли пірнають прямо під берегом, часто поруч з якимсь готелем) люди бачили все - від мант та молотків до китових акул. Зараз підводне життя порівняно бідне: вся білякоралова дрібнота залишилась, а от велика риба пішла або вглиб, або на південь. Справа в тому, що річний перепад температур в північній частині Червоного моря сягає 10 градусів, що для місцевої риби суттєво. Тому з падінням температури води, все життя, що не прив'язане до рифів, рушить на південь, прямо як перелітні птахи. Хоча справедливості заради треба сказати, що навіть тої риби, що лишається, вистачає, щоби відчувати себе як всередині акваріуму, або, скоріше, в рибній юшці. А на одному з останніх дайвів, на рифі Iolanda, я бачив стаю кальмарів. Напівпрозорі, під водою на відстані кількох метрів вони фантастичні. Складається враження, ніби вони не відносяться до фауни планети Земля... Неймовірне видовище. Занурення ми замовляли прямо в готельному дайвінг-центрі, філіалі шармського дайверського клубу Camel Dive Club. Особливість цього клубу полягає в тому, що кожного дня нас переконливо просили, навіть попереджали, щоби ми в жодному разі не запізднювались на виїзд, але жодного разу автобус, що віз нас з готелю на занурення, не приїхав вчасно :-) До речі, в цього клубу прямо в Наама Бей є свій готель з цілком пристойними умовами в ньому, каль'янною кімнітою на першому поверсі та уматовим баром на даху, де щоп'ятниці влаштовується клубна вечірка з музикою, дешевим пивом та безкоштовним арахісом. На вечірці можна поспілкуватись з інструкторами та гідами в неформальному оточенні. Чим взагалі ще цікавий дайвінг, так це спілкуванням. Після занурення, особливо, якщо воно було складне або емоційне, людей пробиває на поговорити. І це, чесно кажучі, чудово. Я особисто за ці дайви наговорився досхочу з цілою купою різних людей з різних країн. Навіть про фінансову кризу говорили :-)
Заключення Всього за цей виїзд я зробив 17 занурень (Юлька - 15), отримав з десяток порад, куди ще і в якому форматі треба їхати пірнати далі, з'їв десяток курячих та м'ясних бургерів на обід та поміняв режим так, що тепер я прокидаюсь о 6:30 ранку замість лягати о 4-й. Виїзд удався.
План подорожі до Симіланських островів приблизно наступний. Переліт з Банг Кока на Пхукет, потім – трансфер на Као Лак. На Као Лаку є купа дуже пристойних новеньких мотелів в межах берегової смуги – 600-800 батів за ніч. Це зручно, адже можна відпочити від перельоту та трохи зорієнтуватись на місцевості. У Нанг Тонгу, центральній частині місцевості Као Лак – вражаючий вибір тур пакетів для дайверів: від денного до тижневого. Від бюджетного до шикарного – обирати Вам. І ніяких розчарувань за ваші гроші, адже рівень обслуговування і кваліфікація місцевого тайського персоналу і почасти західного (британського, шведського, німецького) менеджменту відверто перевищує єгипетські стандарти.
Наш вибір – бюджетний дводенний варіант. Ціна за дайвера – 12 тисяч бат. За ці гроші маємо 6 занурень, включаючи нічне, повне спорядження, інструктора, чотириразове харчування і необмежену кількість напоїв і води, кондиціоновану каюту для ночівлі, трансфери авто і спідботом до островів і назад. За додаткові гроші можна пройти АОWD, залишитись ще на один чи кілька днів.
День перший
В 7 годині нас забирають з готеля і відвозять до дайвцентру. Тут можна залишити у камері схову зайві речі – беремо з собою лише необхідне – крем проти засмаги, купальники, камеру. Все знаряддя до машини заносить команда, в цей час дайверів зустрічають кавою і чаєм, запрошують до авто. Роздивляємось наших подорожніх – цікаво, з ким нам доведеться розділити хвилюючі моменти... Крім нас ще сім людей. Молода пара німців, як потім зясувалося, досить досвідчених дайверів, австралійський фотограф – отримав сертифікат сім днів перед подорожжю, і дві голубі парочки – шведська і британська – також початківці. На кораблі нас розподіляють занурюватись з німцями, і це мене особисто тішить.
Проходимо інструктаж по користуванню лодкою. Найголовніше – ніякого спиртного між дайвами. Суха і мокра зони чітко поділені, все чисто, брудний посуд щезає одразу, для сміття встановлені сортувальні баки. Корки від пивних банок збирають в окрему ємність – виявляється, потім їх відправляють на виробництво ортопедичного обладнання – таким чином, корок перетворюється на частинку якоїсь людини. Чемно просять не губити спорядження, шанувати релігійні обряди тайської команди, взагалі, бути відповідальним споживачем. Серед інструкторів – як тайці, так і європейці. Головна по кораблю цього дня – Марія, британська дівчина, знає чотири мови, дотепна - носить інструкторську майку із написом «Go shark yourself», захоплюється мантами. А нам спочатку дістається інструктор-таєць, як потім виявилось, менеджер нашого корабля.
Не зважаючи на те, що тайці самі готують всю снарягу, треба лише одягнутись, відкрити балон і всунути ноги в ласти, перший дайв завжди є дуже стресовим – треба відважитись у воді, потоваришувати з обладнанням, інструктором, пригадати дайверську мову, теорію. Саме через це для мене делі дайвінг не має ніякого сенсу. 10.30 До борта мене ведуть під руки (і так кожного разу), притримуючи важкий балон. Сигнал капітана – все, нарешті в воді.
Christmas point – наш перший сайт, знаходиться він на острові № 9, найпівнічнішому. Сайт розчаровує – заради цього ми втратили стільки часу? Дуже обмежена рослинність, риби де-не-де, обмежена видимість. Більшість часу бовтаемося на глибині не більше 10 метрів. Списую незадоволення на стрес першого дайва і починаю чекати на наступний.
Виходимо з води – мовчазне незадоволення на обличчях у більшості дайверів – година втраченого часу.
Прямуємо до наступного сайту. Нам приносять обід – справжня тайська кухня – рис, мясне, овочеве, рибне карі, смакота!!!
О 13.30 – брифінг по наступному дайву. Це – Three Trees, зрозуміло, що тут ми побачимо черепах. Ідемо у воду – цього разу обираю короткий костюм – температура води +29. Враження від сайту - так, тут усе набагато краще. Вода чиста, рослинність (опис), бачимо трьох черепах. Єдина неприємність – дуже багато дайверів, здається, вони розлякують всю живину навколо. За годину виходимо з води, здається, всі задоволені – перший стрес пройшов, підводні картинки – на рівні, можна розслабитись.
Фрукти, вода, чай. Капітана просять висадити нас на пляжі – які проблеми? У нас година часу для єднання з казковою природою. Білий пісок нагадує пудру, спів птахів, ледь чутні накати хвиль... Час зупинився, ми на землі самі...
17.00
Більшість голосує за дайв на заході сонця (Sunset Dive) проти нічного. Кольори неповторні, переконує нас інструктор. Зважуємося ще й тому, що час у воді – 60 хвилин проти 40 хвилин нічного дайву – останній триває лише стільки, скільки працюють ліхтарі...
18.00 – готуємось пірнати. Нас везуть на Beacon Beach, сайт поблизу острова №8, найбільшого в архіпелазі. Вечірні дайви тут - це візитна карточка Симіланів, адже до місцевих коралів припливає повечеряти уся живина з відкритого моря. На цьому дайві маємо нового інструктора – Луїзу. Перше враження – позитивне, Луїза дуже поетично описує принади місцевого коралу, а також попереджає про можливі підводні течії, і її тактику поведінки за тих чи інших умов. Вже цікаво.
Ідемо в воду. Сайт неглибокий, але живописний. Оглядаємо перший в житті рек – затоплену деревяну лодку. Потрапляємо в кораловий сад, закриті вдень мякі корали розпускаються, а великі фени набувають дивовижного колориту, яскраво фіолетові зірки сяють на каменях, анчоуси виблискують лускою, водять кола за течією – відчуваю протитоки. Луїза запрошує нас погойдатися – часу достатньо. Неспіхом оглядаємося навколо – рожеве сонячне світло перехрещується з виразною вечірньою синявою... Оглядаємо коралову піраміду – окрасу сайта. По виході не можу зупинитися посміхатись – може, це азотний наркоз? Перед вечерею Луїза підсумовує дайв – так, ще вчитися і вчитися... Пропонує зранку спробувати глибокий дайв –на сайті Elephant Rock (між островами 7 та 8). Там звалища валунів утворили підземні печери на глибині 30 метрів, пройти ними – чим не пригода, гідна пана Кусто? Луїза – майстриня переконувати. Справді, чому б і ні?... Посвідчення дозволить не йти на глибокий дайв при складанні іспиту AOWD…
Вечеряємо. Здається, усі дуже стомлені. Розглядаємося навколо – тиха місячна ніч, дивовижне зоряне небо, хвиль нечутно, повітря завмерло. Біля корабля намотують кола баракуди – команда підгодовує їх рештками нашої вечері. На горизонті бачу ще 7-8 ліхтарів – ми не одні чекаємо на ранковий дайв. 9.30 – всі розбрелися спати. Йдемо і ми. В каюті – двоспальне ліжко, кондиціонер, корабель вистигає, засинаємо.
День другий.
6.00 – підйом. Горизонт червоний – зачаровано чекаємо на схід сонця в океані. Ось і воно, виринає вмить. Співпало так, що на місці сходу якраз проходив корабель – чітко бачимо його силует на фото. Готуємося до занурення. Настрій піднесений, попереду багато пригод.
Сайт вражає підводним ландшафтом – звалище велетенського кубоподібного каміння, ми проходимо поміж ним на глибині 30 метрів. Луїза показує нам зкуйовджену пластикову пляшку, тиск є, хоча я його зовсім не відчуваю. Підпливаємо до гроту – невдача, пройти не вдасться через течію... Доводиться милуватися коралами, злітати та падати поміж валунами, вишукувати цікаву рибку...
Під водою – лише 40 хвилин. У більшості закінчилось повітря, адже дайв був глибинний. Чекаємо на корабель, але не бачимо його протягом 15 хвилин. Течія нас потроху зносить в океан, думки плутаються в голові, мені цікаво спостерігати за іншими членами команди. Луїза спокійна, але переживає, тому що думає, що ми хвилюємось. Німкеня психує, і я бачу, що фотографа вся ситуація теж потроху напрягає – не диво, адже він початківець. Нарешті зявляється корабель.
Виходимо. Сніданок, тепер є трохи часу для фотографії і відпочинку.
10.30 Готуємось на сайт East of Eden, біля острову №7. Чудовий ландшафт, очам немає коли відпочивати - здається, з проходом на південь, якість підводного світу покращується. Бачимо величеньку баракуду – вона розважається на повну. Зі скелі на нас дивиться чорна мурена, велика і хижа. Шалений ландшафт, оглядаємо коралові сади протягом години - здається тут є усе, що може забажати побачити морський біолог.
13.30 West of Eden Завершальний, і як на мене, найкращий сайт за всю подорож. Проходимо коралові сади, розташовані у затишних галереях, оточених камінням. Валуни утворюють ніби горщики для коралів-вазонів дивовижної форми. Хочеться у деталях оглянути кожний, заторувати їх у памяті. Луїза показує нам Frog (^^^) fish – королеву саду. Бачили 4 тунці. Проходимо кілька гротів, озираюся навколо – здається, риби також насолоджуються гарною компанією та оточенням – зграйки пливуть за нами, підходять прямо до маски, риби дивляться мені в очі... Пора підніматися – я і так вже ділюся балоном з напарником - в нього повітря на ізльоті. Раптом зявляється черепаха – так близько, як ніколи. ЇЇ явно зацікавив якірний дрот – вона крутиться навколо нього, поки ми піднімаємося на поверхню...
Чудові два дні. Подорожніх не порівняти з попереднім днем – жваві, шуткують. Мабуть, змінилися і ми. Повертаємось до клубу майже друзями. Забираємо свої речі, які підвезли і вигрузили члени команди, усміхнені, розслаблені – жодних ознак стоми від без сумніву важкої праці... Наостанок менеджер з продажу дає нам вичерпний інсайт по варіантах подорожі узбережжям – пригоди in-style чекають нас. Почуваюся досвідченим місцевим подорожнім.
